Бачу квітку «чорнобиль» — духмяну, запашну, що має чудодійну лікарську силу. Наші прадіди шукали її, щоб рятувати себе від хвороб, нещасть, щоб дати собі довголіття. Квітка, «чорнобиль»..., там, де її було багато, де над степом стояв її дух запашний, там і оселились люди, щоб дихати, набирати здоров’я. Назвали це місце Чорнобилем. І знали про нього лише ті, хто жив там. Жило, росло містечко, стало містом, не підозрюючи, що прийде час, коли про нього дізнається весь світ.

1986 рік. У квітні сталося те, що катастрофічно відбилося на житті і здоров’ї мільйонів людей: стався вибух Чорнобильський АЕС. І ще багато років будемо ми відчувати, що це таке. А це — вісімнадцятикілометрова мертва зона, діти-інваліди, народжені після аварії, спотворена худоба, стронцій, що осідає з неба і по якому ступають люди, радіаційні овочі, фрукти і ще багато того, про що людство не знало. Тепер зі словом «Чорнобиль» пов’язані сльози матерів, бліді обличчя дітей, черги в лікарнях і померли від радіації люди.

Жодна людина не має морального права стояти осторонь екологічних проблем, бути пасивним спостерігачем, бо все менша і менше залишається на нашій землі місць, де можна почувати себе у цілковитій безпеці.

До Дня Чорнобильської катастрофи у школі проведено виховний захід « Ми пам’ятаємо тебе, Чорнобиль»